Воскресенье, 04.12.2016, 06:50
Приветствую Вас, Гость



Осінній бал
Вед. І: Добрий вечір, шановні гості!!!
Вед. ІІ: Ми раді вас знову бачити в цьому святковому залі
Вед. І: За вікном уже відлітають у вирій останні журавлині ключі, в прощальному танку кружляє багряне листя, облітаючи з дерев. Надворі осінь. Прекрасна, чудова пора.
Вед. ІІ: Красива, багряна, золотокоса осінь розмалювала чарівним пензлем все навкруги: ліс, поля, став, садок.
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: - Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: - Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п’ють надкльовані горіхи.
А що їм чорним? Чорним все одно.
Вед. І : Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про вас?
Я Вас давно забути вже повинна.
Це так природно – відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина –
То музика нагадує про вас.
Це так природно - музика і час.

Номер ...

Вед. ІІ: Вже згасло літо і перший багрянець торкнувся листя. Ранками віє прохолодою. Пахне ранньою осінню в полі. Джмелі ліниво гудуть, наче хто тягне басову струну. Вони важко опускаються на траву, довго розшукують свіжі квіти. Осінь, уже не щедра на цвіт
Вед. І: Вітер осінній листя зриває,
Дощ накрапає. Никне трава.
Вже полетіли в вирій пташки,
Бродять тумани біля ріки.
Вед. ІІ: Прийшла осінь. У зелені коси беріз вплелися золоті стрічки. Різнобарвними вогнями горять осики, дикі груші. Червоніють китиці ягід на горобині. На лісовій ліщині дозріли горіхи. Важкі жолуді падають з дерев.
Вед. І: Вишиває осінь на канві зеленій
Золоті квітки.
Квіти оживають і з дерев спадають
Жовті ягідки.
Бавляться дітками, бавляться батьками
Моляться батьки.
Вишиває осінь на канві зеленій
Золоті квітки.

Номер...

Вед. ІІ: Є в осені прекрасна пора – пора бабиного літа. Після першої осінньої непогоді вона приходить, як втіха – теплі, тихі, синьо-жовті дні, біла павутина на борозні, денні роси і тіні.
Вед. І: Літом бабиним позолочена
Тихне яблуня під вікном.
Натомилася, плодоносила,
А тепер забавляється сном.
Вед. ІІ: Бабине літо! Мовою синоптиків – це стійкий антициклон. Мовою лінгвістів – поки що фразеологічна загадка. Мовою ж поетів – перший осінній смуток, утаємничені надії на краще.
Вед. І: Літо бабине, бабине літо…
Серце чує осінній путі…
Хтось заплутав зажурені віти
В павутиння нитки золоті.
Листя слухає вітру зітханні
І згортає свої прапори.
На покірну красу умирання
Сонце дивиться сумно згори.
В’януть, в’януть вуста пурпурові…
Але радість і в осені є!
В золоте павутиння любові
Ти заплутала серце моє…

Номер ...

Вед. ІІ: Яка ніжна, золота берізка на тлі синюватих ялинок, зеленавих сосон. Вона опустила свої віти і теж журиться, що скоро прийдуть холоди.
Зеленим вогнем береза,
Як свічка, в полі горить.
Ні вітер, ні блискавок леза
Не можуть її погасить.
Коли сумовитим дзвоном
Осіння блакить загуде,
Те полум’я стане червоним
І тихо на земля впаде.
Вед. І: Розплелись, розсипались, розпались,
Наче коси, вересневі дні.
Ми з тобою ще не накупалися,
А вже грає осінь у вікні.
Віднесла вода ласкаві зорі,
Що все літо кликали в ріку,
З птицями на білій крутогорі
Горобину пробуєм гірку.
Може б, нам полинути у вирій –
За літами молодості вслід,
Чом же крила в позолоті щирій
Важко піднімати на політ?
Я тобі зимові дні сріблясті
Заплету в сивіючу косу.
Тільки зорі викупані в щасті.
З моря я назад принесу.

Номер...

Вед. ІІ: Осінь уже торкнулася лісу. Розкішними червоними гніздами одцвітає кущ горобини і горять жаринами серед гілля; білий деревій пахне густо і владно, пробиваючи сумовиті повіки прив’ялих трав і квітів. Восковим ніжним оксамитом вже підбито знизу липовий лист; пожовтіли на ньому гострі зубчики, почорніли в суцвітті дрібні горішки насіння.
Вед. І: В низинах трава дугами припала до самої землі. Зацвітали крихітні, наче вишиття, блідо-червоні хрещики вереску. А у верховітті коливалися шуми то зелені-зелені, обсипані сонцем, то срібні, наче кожний листок став дукатом, то попелясто-сизі, найбільш сумовиті – десь починало хмарити.
Вед. ІІ: Осінній цвіт осінньої пори –
Червоні квіти, мовби на останок,
Жаркі пелюстки звівши догори.
Нескорені стоять, як ветерани.
В них відсвіти минулої весни,
Різних вітрів сухий гарячий повів,
Жорстокий досвід, тіні давнини.
І спалахи минулої любові.

Номер...

Вед. І: Осінь – це чудова пора. Кажуть, що восени природа засинає, навіть вмирає. Але ж погляньте, стільки урочистої краси, життєвої сили у визолочених кронах дерев, якими мудрими вони здаються в час своєї зрілості.
Вед. ІІ: Бродить осінь в лісі синьому
Де гриби під соснами.
Там, де золото осіннє
Вкрилось рясно росами.
Вітер грається з вільшанами
Золотоволосими,
Сумно-сумно в лісі синьому
Під німими соснами.
Хилить осінь чоло зморене.
Плечі обезкрилені.
Мертвим листям буйні пориви
По землі розпилені…
Десь над лісом небо зоряне
Синім сумом вкрила ніч.
Дощ цілує чоло зморене,
Плечі обезкрилені.
Лине в далеч тихим вечором,
Голубими межами…
Сосон стогони старечі…
Зоряне мереживо.
Зводить осінь мужні плечі,
Думами збентежені.
Бродить осінь тихим вечором,
Голубими межами.

Номер...

Вед. І: Осіннє сонце гріє тихо й лагідно –
Такий прозорий, незвичайний день!
На вітті глоду червоніють ягоди
І ронить листя ясно-жовтий клен.
Іду сама. Лишились десь на відстані
Турботи, справи, неспокійні сни,
Думки й рядки, розкидані й розхристані,
Як це барвисте листя восени.
Мій любий друже, той, кому піднесено
Я завжди рада вибігти навстріч,
Осіннім днем прийди до мене весело,
Щоб бути вдвох в зимову синю ніч!...
Вед. ІІ: Холодним багрянцем діброви налито.
Де ми загубили натомлене літо:
Лишилась на спомин – аби не тужити –
Кохана!... Єдина!... а більше ні слова.
Та й спільна стежина для нас невідома:
Осіння ожина – терпка, не медова…
Торкнутися встигли тремкими вустами.
Ці ягоди стиглі – вже, мабуть, востаннє…
За мить до розлуки, терпкої віднині, -
Болючі колючки чіпкої ожини.

Номер...

Вед. І: Закружляв у танку листопад
Дивак неспокійної вдачі.
Поглянув журливо на сад –
І яблуння золотом плаче.
Постукав у шибку дощем.
Туманом закутав долину
І погляд жагучих очей
На вроду упав тополину
В кларнети він дув весняні
Під звуки мінорної пісні.
Він айстрі – холодній княжні –
В коханні освідчився пізнім.
Вед. ІІ: Запахла осінь в’ялим тютюном
Та яблуками, та тонким туманом.
І свіжі айстри над піском рум’яним
Зоріють за відчиненим вікном.

Номер...

Вед. І: Жодна пора року так не журить смутку, як осінь. Пушкін порівнював осінь із красунею, що вмирає. А ось українську осінь, наші поети, змальовують напрочуд мальовничо. Відліт журавлів, озимина, що зеленіє скільки сягає око, обмолочення нового хліба, вмовклі, оголені поля і луги. Перший жовтий листок тут не примушує довго чекати морозів. Сади й ліси зелені ще у вересні і в жовтні.
Вед. ІІ: Прокинетесь – і очам своїм не повірите. Перед вами стоять клени, неначе вилиті з червоного золота, срібні берести, бронзові липи й темно-багряна, аж ворона ліщина. Це все осінь!!! Це вона, трудівниця, зробила таку красу.
Багряна осінь красить клени,
У золото вбира поля
І гарно, ніби наречена,
Багрянцем міниться земля.

Номер...

Вед. І: На цій ноті ми завершуємо наш вечір, присвячений чудовій порі - осені.
Вед. ІІ: Ми були раді знову бачити вас у цьому залі.
Вед. І: Тому говоримо вам до побачення, до нових зустрічей.